Що необхідно знати батькам про тривогу у дітей

by sc7adm · 1 Листопада, 2021

Сучасна епоха, насичена соціально-економічними перетвореннями, створила умови для збільшення тривоги й хвилювань. Як відомо, тривогу і хвилювання на емоційному і розумовому рівні дорослі передають своїм дітям.

Високий рівень тривожності дитини можна розглядати як варіант несприятливого розвитку її особистості. Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю.

Тривожністю називають стійкий стан емоційного дискомфорту, пов’язаного з відчуттям потенційної небезпеки й негараздів. Наскільки різними за характером бувають діти, настільки ж по-різному може проявлятися в них та сама психологічна проблема. Але зазвичай є загальні ознаки тривожності в поведінці дітей.

Як часто ви помічали, що ваша дитина надміру сором’язлива, ніяковіє спілкуючись з однолітками, боїться опинитися в центрі уваги?

А можливо, зовсім навпаки – дитина занадто галаслива, намагається привернути якнайбільше уваги батьків, боїться залишатися або засинати сама?

Можливо, причина зовсім не в егоїзмі й вередуванні. Можливо, так дитина намагається уникнути психологічного дискомфорту й відчути себе більш.

Ознаки тривожності

Прояви дитячої тривожності умовно можна поділити на три групи: психологічні, фізіологічні та поведінкові.

До психологічних проявів належать: надмірна боязливість (дитина часто чогось боїться, тривожиться через дрібниці), відсутність відчуття базової безпеки (дитина не почувається захищеною, часто насторожена), поєднання заниженої або нестійкої самооцінки з високими вимогами до себе.

До фізіологічних проявів найчастіше відносять: м’язову напругу (наприклад, коли дитина непокоїться, вона може несвідомо втягувати голову в плечі), порушення сну, прискорене серцебиття, поверхневе дихання, сухість у роті, клубок у горлі, слабкість у ногах. Енурез, дерматити, головний біль також можуть бути наслідком підвищеної тривожності, проте в такому разі необхідно переконатися, що всі вони справді мають психогенну природу і не спричинені соматичними проблемами.

Поведінковими ж проявами можуть бути: надмірна скутість, нерішучість, дитина ніяковіє частіше, ніж зазвичай. У стресових ситуаціях тривожні діти можуть мимоволі похитуватися на стільці, смикати себе за волосся, гризти нігті, крутити в руках різні предмети тощо.

Вважається, що основні властивості нашої нервової системи проявляються ще в дитинстві. Наприклад, діти із сильним типом нервової системи можуть довго гратися і працювати, можуть довго утримувати увагу, а також мають стабільний емоційний фон. Така дитина зазвичай демонструє високий темп виконання завдань і здатна швидко переходити на інший вид діяльності.

Дитина зі слабким типом нервової системи виконує завдання неквапливо, швидше відволікається. Такі діти повільніше включаються в роботу, їм важче швидко переходити з одного виду діяльності на інший. Вважається, що схильність до тривожності є показником слабкого типу нервової системи. Проте не варто думати, що слабка нервова система – це погано. Її перевагою перед сильними типами є чутливість (сенситивність). Звісно, не всі діти з підвищеною чутливістю стають тривожними. Багато що залежить від стилю виховання і стосунків у сім’ї.

Причини тривожності

Причини підвищеної тривожності можуть бути різними. Звісно, найважливіше – це те, що відбувається в сім’ї, де виховується дитина. Іноді тривожність може виникати як наслідок певного стилю виховання. Зокрема авторитарного, коли батьки надто суворо й багато вимагають від дитини. У такій ситуації дитина засвоює, що її цінують, лише “якщо”. Якщо добре вчиться, якщо слухняна, якщо зручна тощо. Як наслідок – знецінюється сама її особистість, і дитина запам’ятає, що важливі лише її успіхи, а не вона сама. А люблять лише “за щось”.

Тривожність може виникнути і як реакція на напружену ситуацію в сім’ї. Це ситуації, коли батьки або інші члени сім’ї постійно сваряться, розмовляють на підвищених тонах. Навіть коли агресія не спрямована безпосередньо на дитину, їй, щоб відчути тривогу, достатньо бути присутньою при цьому (а іноді й просто чути сварку крізь зачинені двері).

Вербальна агресія батьків, вихователів і людей, які є для дитини авторитетом, може спричиняти підвищену тривожність. Проявами вербальної агресії є залякування, погрози, шантаж (“Роби, як я кажу, або поставлю в куток”, “Якщо ти просто зараз не припиниш, то я…”, і навіть безневинне на перший погляд: “Якщо не слухатимешся, прийде поліцейський і забере тебе!”). Прикладів багато.

Невербальні прояви агресії теж завдають значної шкоди психічному здоров’ю дітей і часто призводять до тривожності в майбутньому. Такими проявами є недовіра до дитини, порушення її особистих кордонів. Це ситуації, коли нібито з найкращих спонукань батьки влаштовують “огляд” особистих речей дитини, нишпорять по її “схованках”, кажуть, з ким дружити, а з ким – ні, тощо.

Тривожність може спричинити й непослідовність у вихованні. Наприклад, коли в схожих ситуаціях хтось з батьків то дозволяє щось, то забороняє. Така непослідовність викликає в дитини розгубленість і нерозуміння, як і в яких ситуаціях вона має поводитися. У крайніх випадках це може призвести до проблем із соціалізацією, оскільки свого часу дитина просто не опанувала необхідних шаблонів поведінки.

Суперництво теж може стати причиною тривожності. Коли дитина потрапляє в ситуацію конкуренції (наприклад суперництво сиблінгів), вона прагнутиме відвоювати якомога більше уваги мами й відчуватиме тривогу через це.

Ще одним чинником, який може спровокувати розвиток тривожності в дитини, є її підвищена відповідальність. У цьому випадку дитина може тривожитися, що не виправдає сподівань важливого дорослого і її знехтують.

І, нарешті, зміна оточення, звичних умов і перехід до інших соціальних стосунків (наприклад до дитячого садочка або школи) також може спричинити підвищення тривожності.

Знаючи, скільки чинників можуть зумовити розвиток підвищеної тривожності в дитини, здавалося б, можна й узагалі махнути рукою. Мовляв, шкідливо все, і жити – теж. Але не все так погано.

Що робити?

Вирішити проблему підвищеної тривожності допоможуть заняття, спрямовані на підвищення самооцінки, навчання емоційної саморегуляції та релаксації.

Дослідження взаємозв’язку самооцінки і рівня тривожності показують, що діти з високим рівнем тривожності часто мають занижену самооцінку. Тривожна дитина зазвичай дуже гостро реагує на будь-який неуспіх і може відмовлятися брати участь у певній діяльності. Тому у спілкуванні з тривожними дітьми важливо уникати конкуренції та порівнянь з іншими.

Як уже йшлося вище, дитина з високим рівнем тривожності не почувається в безпеці. У такому випадку дуже важливо дати їй можливість відчути себе захищеною, допомогти встановити довірливі стосунки з навколишнім світом. У цьому може допомогти тактильна взаємодія. Добре, якщо батьки частіше обніматимуть дитину, гладитимуть по голові, робитимуть їй масаж. Це зміцнить зв’язок між дитиною та батьками і допоможе їй відчути себе більш захищеною. Можна гратися в тактильні ігри, ігри з крупами, ліпити, використовувати пальчикові фарби, малювати долоньками. Сухий басейн із м’ячиками, а також плавання добре знімають м’язову напругу й допомагають розслабитися.

У процесі навчання не варто змушувати таку дитину відразу розпочинати новий для неї вид діяльності. Важливо дати їй змогу побути спостерігачем, добре придивитися, як це роблять інші діти.

Подолати тривожність допоможуть також ігрова психотерапія і сюжетно-рольова гра. Граючи слабких персонажів, дитина може переконатися, що й інші теж іноді тривожаться і що боятися – це нормально. Граючи сильного, хороброго персонажа, дитина приміряє на себе роль сміливця.

Читання з малюком тематичних казок, сюжетно-рольові ігри, тактильні види діяльності, а найголовніше, відчуття безпеки й захищеності – це основні моменти, важливі в роботі та спілкуванні з тривожними дітьми. Важливо пам’ятати, що кожна дитина, будучи серед тих, хто її любить і по-справжньому приймає, рано чи пізно впорається зі своїми труднощами.

Зазвичай діти – гарний індикатор стану сім’ї загалом. І коли щось негаразд у сім’ї, дорослі мають спершу спробувати розібратися між собою. Можливо, після цього проблеми дитини виявляться лише віддзеркаленням проблем батьків.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.